Учасники другого світового з’їзду кредитної кооперації, 22-23.11.1978 р. в Нью-Йорку

Ґеополітичні наслідки Другої світової війни спричинили нову хвилю еміґрації українців до багатьох країн світу. Українці привозили на нові місця поселення свої прадавні традиції, культурні надбання, прагнення до громадського життя та бажання бути самостійними і незалежними. Населення держав, де опинилися українські діяспори, не завжди вітали новоприбулих з відкритими руками й інколи створювали обставини, які утруднювали їм пристосування до нового життя.
У більшості держав, де опинилися українські післявоєнні переселенці, вже існували громади українців, які раніше еміґрували туди з економічних причин. По більших містах були українські громадські установи: церкви, союзи, молодіжні й спортові товариства. Попередні українські еміґранти вітали новоприбулих і допомагали їм у міру своїх можливостей. Та світогляд нових іміґрантів не завжди узгоджувався з реяліями іміґраційного життя давніших поселенців.
Особливо важко було новим еміґрантам захистити себе фінансово. Існуючі банківські системи не були сприятливі: не було двомовного обслуговування, не було жодної фінансової підтримки для потреб українських еміґрантів і їхніх громадських установ. Серед нових іміґрантів було немало колишніх діячів українських кооператив, усвідомлюючих переваги і користі кооперативної діяльності. Довідавшись про існування кооперативних фінансових установ у країнах поселення, вони негайно почали створювати українські ощадно-позичкові кооперативи, тобто кредитові спілки.
Українці також впроваджували кооперативну форму діяльності в інші ділянки економічного життя, засновуючи торгівельні, мистецькі й інші українські кооперативи. Кооперативні установи постали у країнах Західної Європи (Англія, Бельгія, Австрія), в Канаді, США, Австралії та у Південній Америці (Бразилія, Арґентина).
Згодом виникла потреба належної координації дій для подальшої розбудови кооперації. Завершення організаційної системи кооперації йшло вслід за створенням Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ). На першому з’їзді СКВУ в 1967 р. відбулася конференція представників українських кооператив Канади і США. Конференція прийняла постанову, згідно з якою крайовим кооперативним централям належало створити для всієї діяспори Українську Світову Кооперативну Раду, завданням котрої було б встановити ідейний провід, облік наших господарсько-кооперативних сил у вільному світі та репрезентацію українського кооперативного руху назовні.

Засідання Правління УСКР, 1987 р.

На другій Конференції СКВУ, що відбулася в Торонто, Канада, 31 жовтня 1973 року, офіційно засновано Українську Світову Кооперативну Раду (УСКР). В конференції брали участь делегати п’ятьох країн: Товариства Української Кооперації (ТУК) у США, Української Кооперативної Ради Канади (УКРК), Кооперативи “Нова Фортуна” в Англії, Кооперативи “Дністер” в Австралії та Кооперативи “Відродження” в Арґентині. В той час українська кооперація (у вищезгаданих п’яти країнах) об’єднувала 74 діючі кооперативи з понад 80 тисячним членством та біля $150-мільйоновим оборотовим капіталом.
Привіт учасникам конференції склав колишній редактор „Господарсько-кооперативного Часопису», Василь Софронів-Левицький. Привітальна промова підкреслила дві основні засади української кооперації, прийняті на рідних землях і висловлені в гаслі: «До добра і краси». «Добро» – це матеріяльний добробут української нації, а «краса» – це її культура, яку справжня українська кооперація зобов›язана матеріяльно підтримувати й розбудовувати в країнах нового поселення нарівні з матеріяльним добробутом.
Висліди праці обраних комісій подали їхні голови: Іван Лещишин, Голова Статутової і Номінаційної Комісії, прочитав проект статуту, який з’їзд прийняв одноголосно. Згідно з прийнятим статутом, делегати обрали правління Української Світової Кооперативної Ради в такому складі:
•  Василь Ситник (Торонто, Канада) – Голова;
•  Андрій Качор (Вінніпег, Канада) – 1-ий заступник;
•  Омелян Плешкевич (Чікаґо, США) – 2-ий заступник;
•  Іван Лещишин (Торонто, Канада) – Секретар;
•  Василь Куций (Торонто, Канада) – Скарбник;
Члени правління (представники 5-ти країн):
•  Павло Кіт (Торонто, Канада),
•  Дмитро Григорчук (Чікаґо, США),
•  Петро Цимбалістий (Лондон, Англія),
•  Степан Лисенко (Мельборн, Австралія),  
•  Юрій Іваник (Буенос-Айрес, Арґентина).
До Контрольної Комісії увійшли:
•  Володимир Кліш (Торонто, Канада) – Голова,
•  Лев Футала (Йонкерс, США)  
•  Іван Шкварчук (Вінніпег, Канада) – члени комісії.

	Омелян Плешкевич та Роман Бігун

Створена структура української кооперації діяспори стала складовою частиною загальної всеукраїнської надбудови – СКВУ.

Українські кредитові кооперативи, переважно в Канаді, США й Австралії, творять успішну базу для організації українського капіталу. Розвиток українського суспільно-господарського життя, а кооперативного зокрема, узалежнений від географічних умов, від політично-господарських систем країн поселення, від розвитку національно-культурного рівня, освіти, соціяльно-громадських відносин та бажання всебічного росту. Українська Світова Кооперативна Рада своїми матеріяльними засобами допомагає українському народові в діяспорі зберігати національну ідентичність та, за посередництвом українських крайових громадських центрів, допомагає українському народові відновити кооперативні установи на рідних землях.

Комісія УСКР по відродженню

Успішність діяльности української кооперації в діяспорі залежить від багатьох суспільно-економічних факторів. Після тривалого початкового періоду й динамічного поширеного росту почались і неминучі труднощі.
Ліквідація української кооперації в Арґентині в 1983-1985 рр. (спричинена економічною нестабільністю та несприятливим законодавством), вихід з УСКР кооперативної спілки „Нова Фортуна” в Англії, неможливість відновлення української кооперації в Бразилії та майже всеціла ліквідація торговельно-споживчих, будівельних і виробничих кооператив (яким було не під силу витримати конкуренцію великих потужніх місцевих підприємств) – все це звузило сферу діяльности нашої кооперації лишень до кредитово-щадничої ділянки.

	ІІ місія в Україну, 1992 р., ВР України

Кредитові спілки та кооперативні ощадкаси існували в Україні ще перед приходом радянської влади, маючи неабиякі успіхи й довголітній досвід. Після Другої світової війни, коли подальша діяльність стала неможливою в Україні, еміґранти з України створювали кредитівки у країнах нового поселення – в діяспорі. Проголошення Незалежності України в 1991 році надало негайного поштовху українським кредитівкам діяспори та їхнім провідним діячам до практичної реалізації прагнень відродити кооперативний рух в Україні.
У 1988 році виникла певна лібералізація економіки в Радянському Союзі. 26 травня 1988 р., на 9-ій сесії Верховної Ради СРСР, було схвалено новий закон „Про кооперацію в СРСР”, який надавав можливість фінансово й технологічно допомагати розбудовувати незалежний економічний ґрунт в Україні.
Вже в 1989 р. УСКРада почала встановлювати контакти стосовно розвитку кооперації в Україні, котрі скоро поширилися й переросли в спільне бажання досягнути цієї мети. З проголошенням державної незалежності Польщі, Мадярщини, Чехії й Румунії, Всесвітня Рада Кредитових Спілок (World Council of Credit Unions, WOCCU), базована в Медісон, штат Вісконсин, США, почала активну співпрацю з вищезгаданими країнами, скеровану на заснування кредитових спілок на національному рівні та професійну допомогу в їх подальшому розвитку.
У цей же час, провідні діячі української кооперації Канади розпочали ділову співпрацю з Канадською Кооперативною Асоціяцією (Canadian Cooperative Association, ССА), як також і провід Української Кооперації в Австралії – з Австралійською Федерацією Кредитових Спілок (Australian Credit Union and Building Society, ABACUS), з метою створення на міжнародному форумі допоміжних засобів для розвитку кооперації в Україні.

На Світовому форумі WOCCU, 1997 р.

17 серпня 1991 р. в Торонто відбулася конференція представників української кооперації Америки, Канади й Австралії, скликана УСКРадою. Для координації праці з WOCCU, ССА й ABACUS, Державною Адміністрацією Кредитових Спілок Америки (Credit Union National Association, CUNA), з представниками ВР України і зацікавлених розвитком кредитових спілок в Україні, Конференція обрала нову Комісію для координації заходів у відновленню кооперативного руху в Україні. До членства Комісії обрано 12 осіб в такому складі:
•   Богдан Ватраль, фінансовий референт УСКР і голова кредитівки “Самопоміч” в Чікаґо – координатор Комісії;
•   Тарас Підзамецький, адвокат Української Кредитової Спілки в Торонто – Секретар Комісії;
•   д-р Богдан Кекіш, Голова кредитівки “Самопоміч” в Нью-Йорку;
•   Мирослав Болюх, Голова Ради Українських Кооператив Австралії;
•   Дмитро Григорчук, Президент Централі Українських Кооператив США;
•   д-р Олег Гаврилишин, дорадник Світового Банку (World Bank) у Вашінґтоні;
•   Володимир Гупалівський, Голова Централі Українських Кооператив США;
•   Ярослав Скрипник, директор Канадійської Спілки Кооператив Едмонтону;

•   Оля Заверуха, екзекутивний директор кредитівки “Союз” в Торонто;
•   Ігор Ляшок, голова кредитівки “Самопоміч” в Нюарку;
•  Тамара Денисенко, менеджер кредитової спілки в Рочестер;
•   д-р Юрій Чучман, заступник голови кредитівки “Карпатія” у Вінніпегу.

	Богдан Ватраль, Ігор Ляшок, Петро Козинець та Володимир Пилипчук, Гол. Комісії ВР України з економічних реформ з Указом Президента України про кредитні спілки, 1993 р.

Ці дванадцять кооператорів виявились справжнім каталізатором процесу відродження кооперативного руху в Україні. Вони прикладали всі можливі засоби для того, щоб у початкових роках допомогти кредитівкам в Україні стати на власні ноги. Найвагоміший їх вклад – це особистий ентузіязм, самопосвята й відданість справі, наполегливість і застосування власних знань та досвіду.
З метою створити організовану допомогу для розвитку кооперації в Україні, УСКРада ініціювала та провела конференції в Едмонтоні й Торонто (Канада), в Медісоні та у Вашінґтоні (США) з участю представників WOCCU та членів Президії Верховної Ради України (Володимира Пилипчука – голови Економічної Комісії і Василя Євтухова – голови Комісії з питань розвитку базових галузей народного господарства).
Завдяки співпраці цієї Комісії з WOCCU й адміністраціями кредитових спілок Канади й Америки, в лютому 1992 р. відбувся перший офіційний візит делегації в складі 7 осіб в Україну. Другий офіційний візит 23-членної делегації кооператив діяспори відбувся в червні 1992 р. Зустрічі відбулися в Києві, Львові, Луцьку, Івано-Франківську, Тернополі, Кривому Розі й Чернівцях.

Богдан Ватраль та Ігор Ляшок на зустрічі в Кабінеті міністрів України, 2009 р.

Вагомих ділових результатів цим поїздкам досягнути вдалось небагато, адже в Україні ще не було нормалізованої національної валюти та схваленого закону про кредитові спілки. Однак слід сказати, що вони були безумовно важливими для відновлення діялогу між зацікавленими сторонами з діяспори та України, виявлення готовості до плідної співпраці та зміцнення необхідних контактів на особистому рівні серед всіх учасників зустрічей.
Такими були перші важливі кроки в організації кооперативного руху в оновленій і вільній Українській Державі, котра на той час перебувала на початковому етапі державотворення. Сьогодні, дивлячись на вже пройдений шлях, можна з приємністю ствердити, що ці перші кроки перетворилися в здійснення бажаної мети.
У червні 1992 р., в Києві був створений Всеукраїнський Координаційний Комітет по відродженню кредитової кооперації в Україні. Комітет очолив Петро Козинець, старший консультант Комісії Верховної Ради України з питань розвитку базових галузей народного господарства. Відсутність належної законодавчої бази для реєстрації кредитових спілок, нормалізованої національної грошової одиниці та економічна нестабільність стримували, очевидно, практичний розвиток кредитової кооперації. Все ж таки, завдяки інтенсивній праці Комітету, згодом вдалось досягнути певних необхідних результатів для подальшого розвитку.

У вересні 1993 р., Президент України Леонід Кравчук підписав Указ, який затвердив тимчасове положення про кредитні кооперативи в Україні. Цей Указ уможливив законотворчу базу для створення кредитівок. При допомозі невтомних організаційних заходів українських кооператорів діяспори та відповідних урядових програм Канади і США, кооперативний рух в Україні відродився. Протягом подальших років, кооперативний рух в Україні постійно зростав, отримуючи допомогу шляхом відповідних державних та міжнародних програм, коштів, отриманих від фундацій, кредитових спілок і жертвенних осіб.
В тому ж році було організовано перше стажування починаючих кооператорів з України в українських кредитівках США. Серед них відомі сьогодні Андрій Оленчик, Ірина Драгомирецька, Петро Маковський та Станіслав Аржевітін. Всього стажування в українських кредитних спілках США та Канади пройшли за всі роки більше 200 провідників кооперативного руху України.

	З першим Президентом України

У 1994 році засновано Національну Асоціацію Кредитних Спілок України (НАКСУ), яка стала складовою частиною УСКР. Протягом 10 років НАКСУ, при активній підтримці УСКР, була єдиною інституцією, що опікувалася розвитком кредитних спілок в Україні та налагоджувала зв’язки з кооперацією в діяспорі. Закон про кредитні спілки затверджено в 2002 році. В 2003 році почала працювати Державна Комісія з регулювання ринків фінансових послуг як спеціяльний орган державної влади, що займається регулюванням діяльності кредитних спілок в Україні.
На кінець 2009 року в Україні діяли приблизно 800 кредитних спілок. Існують три всеукраїнські об’єднання кредитних спілок: Національна Асоціація Кредитних Спілок України (НАКСУ), об’єднує більше 150 КС; Всеукраїнська Асоціація Кредитних Спілок (ВАКС), об’єднує більше 150 КС; Всеукраїнська Асоціація Кредитних Спілок Військовослужбовців та Працівників Силових Відомств (ВАКСВУ) об’єднує більше 20 КС. Більшість кредитних спілок в Україні далі успішно розвиваються, навіть у цих тяжких економічних обставинах, завдяки необмеженій базі членства.

В діяспорі, після декади росту в членстві, завдяки українській еміґрації 1990-х років, приріст членства в українських кредитових спілках практично зупинився, причиною чого є сповільнення нової емiґрації з України та демоґрафічна структура самої діяспори. Одночасно серед кредитівок відбувається процес консолідації. Таким чином, в Канаді сьогодні працює 8 українських кредитових спілок, коли у 1975 році було їх 40. У США сьогодні працює 16 українських кредитових спілок, коли у 1987 році було 31 кооператив. В Австралії залишилася тільки одна українська кредитова спілка – раніше було їх сім. Членство ж кредитівок, що входять до Централей, складає відповідно 75 тис., 105 тис. та 7 тис.
Зменшення кількості українських кредитових спілок у діяспорі здебільшого завдячується з’єднанню кредитівок, консолідації. На жаль, у США й Канаді деякі малі кредитівки просто перестали існувати. Хоч більшість українських кредитівок об’єднувалися з іншими українськими кредитівками, деякі з них таки з’єднувалися, на превеликий жаль, з неукраїнськими.
2008 року в Австралії існували три українські кредитівки: “Говерля” (Аделайд), “Дністер” (Мелборн) і “Карпати” (Сідней). Того ж року “Говерля” і “Дністер” з’єдналися в одну кредитівку. В 2009 році почалися переговори для з’єднання кредитівки “Дністер” із кредитівкою “Карпати”. Після одного зібрання “Карпати” відмовилися від дальших переговорів. У листопаді 2009 року на загальних зборах членства Рада Директорів кредитівки “Карпати” запропонувала злуку з неукраїнською кредитівкою, “Sydney Credit Union” і досягнула потрібної кількості голосів для з’єднання. В результаті такої акції, всі активи і резерви, назбирані й надбані українцями протягом 39 років, від 1970 р., перейшли до рук не-українців. Кредитівка “Дністер” залишилася єдиною українською кредитівкою на цілу Австралію. Це – втрата не тільки для українського кооперативного руху, це – втрата для цілої української діяспори.

Після проголошення незалежності України 1991 року, відбулася значна хвиля еміґрації до США й Канади. Нові українські еміґранти ставали членами наших діяспорних кредитівок, внаслідок чого кредитівки зростали у членстві й активах. Саме ця “четверта хвиля” іміґрації та її вагомий вклад у ріст кредитівок відклала, хоч тимчасово, вирішення істотного питання: “яка ж доля чекає українські кредитові спілки діяспори в майбутньому?” Але, вже сьогодні, це болюче питання знову стоїть перед нами.
Протягом останніх декількох років приріст членства кредитівок зменшується невпинно. Без зросту майбутнє існування наших кредитівок у їх сучасному вигляді – проблематичне й не дуже певне. Формула для успіху, яка спрацьовувала протягом останніх двадцяти років, з кожним роком стає менш актуальною й надалі нас вдержить не надовго. Локалізація українців довкола українських церков і громадських центрів зменшується з кожним роком, люди переселюються, наші діти асимілюються в загальне громадянство США й Канади.
П’ятої хвилі еміґрації з України вже сподіватись марно то ж наші кредитівки будуть змушені шукати інноваційних засобів діяльности, щоб залишатись надалі здоровими, життєздатними фінансовими установами.
Ми все ще не спромоглися пристосувати на рівні національних асоціяцій такі користі економії великої шкали, котрими могли б стати, наприклад, об’єднання комп’ютеризації, інвестицій чи обслуговування членів, які приносять користі у формі більших прибутків і кращих послуг. Більші за розміром кредитівки і далі будуть прибутковими й успішними, та ми не сміємо занедбувати долі менших кредитівок.
Якщо ми будемо всі співпрацювати, то й всі будемо з того користати. Це стосується добробуту наших кредитівок, їх членства, а особливо наших українських громадських установ, котрі чимраз більше звертаються до кредитівок як до єдиних українських фінансових установ за допомогою для вдержання своєї діяльности. Громадські установи діяспори також поділяють подібні проблеми зменшення зросту членства, делокалізації осередків поселення та асиміляції.

Учасники з’їзду Української Світової Кооперативної Ради, 1994 р., м.Київ

У сьогоднішньому мобільному суспільстві, з посиленням асиміляційних процесів і непевністю щодо майбутніх урядових регуляційних процесів, кредитові спілки повинні поважно застановитися над тим, як найкраще захистити прибутки й активи, нагромаджені українським суспільством – членством кредитівок.
Один і, на мій погляд, єдиний спосіб зберегти надбані прибутки – це створювати при кожній кредитовій спілці окрему благодійну Фундацію для підтримки громадських установ. Фонди для створення активів фундації будуть фінансовані за кошт прибутків Кредитівки і створять тривалу фінансову базу фундації, залізний фонд. Діяльність фундації буде вповні відокремлена від кредитівки, а її існування не залежатиме від існування кредитівки.
Такі фундації надійно забезпечать майбутню фінансову допомогу для наших українських церков, шкіл, культурних установ, організацій молоді й спортових дружин. Поки існують українські кредитівки в діяспори, наші українські громади можуть розраховувати на їхню співпрацю, адже без української громади не було би українських кредитівок.
Говорячи сьогодні про виклики, що стоять перед українською кредитною кооперацією західного світу та шляхи протистояння цим викликам, ми маємо усвідомлювати ту важливу роль, яку має зіграти УСКР в даних процесах.
Не менш важливе значення зміцнення УСКР може мати і для стабілізації, консолідації та подальшого розвитку кредитної кооперації в Україні. Тому що без зміцнення та максимального поширення кооперативної ідеї на рідних українських землях віддалені перспективи світової української кооперації будуть виглядати набагато менш перспективними.
Все це і є головними візіями та покликаннями Української Світової Кооперативної Ради на наступне десятиріччя.

Свій до свого – по своє!

Ігор Ляшок
Президент УСКР